Міжнародний день визволення в'язнів нацистських концтаборів - пам'ятна дата на честь події, яка мала місце 11 квітня 1945 року, коли в'язні концтабору в Бухенвальді почали інтернаціональне повстання проти гітлерівців.
Сьогодні, 11 квітня, у Житомирі на Богунії біля пам’ятного знаку «Жертвам фашизму», спорудженого у 1996 році на честь знищених під час Другої світової війни мирних громадян та військовополонених, зібралися представники влади, громадських організацій, ветерани війни та праці. Учасники зібрання вшанували пам’ять жертв нацистських таборів та поклали квіти до пам’ятного знаку.
Пам’ятний знак «Жертвам фашизму» був встановлений на місці нацистського концентраційного табору «Шталаг - 358». Зайнявши Житомир у 1941 році, німці брали дедалі більше військовополонених. Тож виникла необхідність створення єдиного місця їх утримання. Табір розмістили на базі Богунських (колишніх Врангелівських) казарм. По всьому периметру в декілька рядів обнесений колючим дротом, по якому проходив струм. Чотири цегляні будівлі заселили 100 тисячами солдат і командирів, отож більшість із них опинилась просто неба. Часом кількість людей сягала того, що не можливо було навіть лягти на землю. За три тижні в урочищі Петрівське з'явився крематорій. Щодня полонені займалися тяжкими роботами. Зморених конвоїри застрелювали. Серед полонених була висока смертність також і через голод, так як на одну особу виділялося 100 грамів проса та пів літра води. Одночасно в таких умовах спалахнули епідемії шигельозу (тоді називали дизентерією) та епідемічного висипного тифу. Хворих розстрілювали кожного дня. У січні 1942 року табір отримав назву Stalag 358. Табір проіснував до жовтня-листопада 1943 року, коли місто Житомир було звільнено від німецьких загарбників. За цей час від голоду, тяжкої праці та розстрілів загинуло понад 110 тисяч. Звільнених бранців одразу ж відправили на фронт як «зрадників» Батьківщини.
За час свого перебування при владі (1933-1945 рр.) нацисти створили на території Третього Рейху й окупованих землях 1 634 табори та їх зовнішні команди (філії). Перший концентраційний табір нацистської Німеччини – Дахау – виник у 1933 р. Після нього з’явилися Заксенхаузен та Папенбург (1936 р.), Бухенвальд (1937), Маутхаузен, Флоссенбург, Нойенгамме, а також жіночий концетабір Равенсбрюк (1938 р.). Після вибуху Другої світової війни на окупованій території Польщі нацисти створюють за випробуваними зразками концтабори Аушвіц, Майданек, Гросс-Розен, Штуттгоф.
Не оминула схожа доля й українські землі. За підрахунками історика Марини Дубик, під час війни на території сучасної України існувало 367 нацистських таборів: 2 концтабори (Янівський у Львові та Сирецький у Києві), 78 виправно-трудових таборів і таборів примусової праці для євреїв, 7 виправно-трудових таборів, 15 таборів примусової праці, 23 пересильні табори, 242 табори для військовополонених.
Відомі в’язні-українці: о. Омелян Ковач, Степан Бандера та його брати – Василь та Олександр, Олег Кандиба-Ольжич, Ярослав Стецько, Лев Ребет, Олена Вітик-Вітович, Дарія Гнатківська, Костянтин Смовський та інші.
