По-новому подивитися на Лесю Українку мали змогу сьогодні житомиряни разом з Оксаною Забужко, яка «певний шмат свого життя вклала для того, щоб зробити Лесю Українку видимою у своїй культурі й не тільки…». У двадцять першому столітті Вона нарешті має завоювати світову сцену, каже письменниця, а 150-літній ювілей для нас, культурної нації, є випробуванням та «тестом на зрілість», який, мовляв, визначає нашу здатність «усвідомлювати себе представниками тієї спільноти, яка дала світові Лесю Українку».

«В більшості своїй після школи, де ми прочитали «Лісову пісню», ми нічого не знаємо. Закрили підручник, вийшли зі школи у широке життя, можемо згадати, як напам’ять вчили "Contra spem spero!" , знаємо дівчинку з двістігривневої купюри…», - говорить пані Оксана. Впродовж багатьох років Забужко веде діалог із Лесею, називає її своєю «літературною матір’ю», зазначає, що її творчість, однозначно, випереджала свій час.

Сучасна українська літераторка наголошує: можна читати та розуміти не все, що написала Леся, але мати оцю свідомість, що є чим пишатися, адже «я належу до того народу, з якого вийшла….. Леся», і це, за переконанням Забужко, є надважливо.

Леся Українка була, є і лишається нашим паспортом на нашу європейськість, каже письменниця. І саме тому за радянської влади її твори та листи ніколи не виходили в повному обсязі, а «різалися по-живому». І тільки на 30 – му році незалежності до 150-ліття ювілею з великими труднощами вперше виходить повне зібрання творів Лесі Українки.

До 150-річного ювілею Лесі Українки вийшла книжка з подвійною назвою «Апокриф» / «Чотири розмови про Лесю Українку» за авторством Лесі Українки, Предстоятеля Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Святослава Шевчука та Оксани Забужко. Цю книгу письменниця називає «ювілейною книгою на трьох».

«Тут ми, живі, розмовляємо про неї, мертву, але в її присутності через сто років, і це - класно, бо далеко не в кожній країні вищий церковний ієрарх погодиться на таку розмову зі світською письменницею».

Забужко закликає пізнавати Лесю, читати та перепрочитувати, долучатися до дискусій та обговорень та до всього того, що «допомагає нам самим побачити себе в цьому дзеркалі».

«Вчора радісно розповідали мені в одному ресторані, що до 150-ліття Лесі запускають в меню її улюблене ожинове морозиво», - посміхається Забужко і серйозно заявляє, що від «рівня ожинового морозива до рівня діалогу Забужко і Блаженнішого про «Руфіна і Прісціллу», «На полі крові» має йти оце пізнання та «присвоєння національного генія нами сьогоднішніми, переклад його, так би мовити, на мову сьогоднішнього дня впізнавання нас самих у текстах генія».

Опісля спілкування з письменницею відбулася прем’єра інсценізації одного з оповідань Лесі Українки «Розмова», де роль зіграла львівська актриса Лідія Данильчук.

Сьогодні, за словами Забужко, Житомир став культурним перехрестям багатих жіночих енергій під знаком Лесі Українки.