9 квітня, у Житомирі на Богунії біля пам’ятного знаку «Жертвам фашизму», спорудженого у 1996 році на честь знищених під час Другої світової війни мирних громадян та військовополонених, зібралися представники влади, ветерани війни та праці. Учасники зібрання вшанували пам’ять жертв нацистських таборів та поклали квіти до пам’ятного знаку.

91-річний Вадим Рутковський щороку відвідує у Житомирі пам’ятний знак «Жертвам фашизму». Він – в’язень німецького концтабору "Штутгоф". Білорус за походженням, уродженець Могильова. Ще юним 14-річним хлопцем він пройшов найстрашніші випробування.

Сьогодні Вадим Вікторович розповідає про пережите:

«Я був пов’язаний з міським могилевським підпіллям. Під час облоги у квітні 1943- го я був поранений, і мене взяли. В кінці квітня ми потрапили в облогу, де нас всіх тримали, потім всіх посадили у вагон-телятник і кудись повезли. Потрапив до міста, яке нині зветься Іновроцлав (до 1939 року це була територія Німеччини). Тоді мені було 14 років… Там були шахти, і ми жили на території в бараках, яка була огороджена колючим дротом. Це був початок 1944 року.…Коли бараки бомбили, пошкодили огорожу, і нас декілька чоловік втекло звідти. Пішли… В основному зі мною були польські хлопці. Ми пішли до міста Торунь. Там на залізниці мене зловили, побили, посадили у вагони пасажирські й завезли….. Куди б ви думали? Данциг (Гданськ) ми проїхали ... Бачу, на вокзалі написано німецькою «Божа гавань»… Це був концлагер…»

Вадим Рутковський згадує, в концтаборі "Штутгоф" над в’язнями проводили медико-біологічні досліди, і йому двічі робили пункцію спинного мозку, після якої у нього відібрало ноги: «Брали сироватку і запускали через великий такий шприц кубиків на 100. От після другого разу у мене і відняло ноги, я тоді познайомився з милицями… Там пробув до дати визволення - січня 1945 року».

У 15-річному віці Вадим Вікторович після звільнення потрапив до військової частини. Вільно володів польською та німецькою мовами, а тому підробляв перекладачем. У Могильові після повернення пів року працював помічником кіномеханіка в кінотеатрі.

До Житомира приїхав 25 квітня 1956 року, коли дізнався, що батько знайшовся. «Батька мого незаконно заарештували, його реабілітували, він сидів у Борисові. Там йому видали довідку при звільненні, а в Житомирі він отримав паспорт», - розповідає.

Тут працював в кінотеатрі до літа 1949 року, до призову на військову службу. За цей час вже отримав свідоцтво про освіту: закінчив 8 класів вечірньої школи. 27 років чоловік віддав житомирському підприємству «Електровимірювач», працював в Інституті проблем моделювання АН. Згадує, що двічі зустрічався у Житомирі з Борисом Патоном. А коли вийшов на пенсію, його запросили працювати в житомирський обласний архів.

«Я вже 15 років як на пенсії. Маю стаж 58 років 3 місяці та кілька днів», - посміхається 91-річний чоловік з дивовижною долею та незламною силою волі.

Довідково: У березні 1945 року на території Бухенвальда (найбільшого концентраційного табору) спалахнуло збройне повстання, організоване силами самих ув'язнених. Коли у концтабір увійшли американські війська, повсталі вже здійснювали контроль над табором смерті. Значною мірою завдяки цьому нацисти не встигли знищити докази своїх злочинів, і свідчення в'язнів дійшли до міжнародного Нюрнберзького трибуналу. 11 квітня - день вступу американських військ на територію Бухенвальда - було прийняте ООН як дата, коли планета відзначає Міжнародний день визволення в'язнів нацистських концтаборів.

Всього на територіях, підконтрольних гітлерівцям, - в концтаборах, таборах смерті, в'язницях - утримувалося 18 млн осіб. Понад 11 млн з них - загинули.