Вже п’ятдесят років висить борть (вулик-колодка) високо на дубі в Селезівському лісництві тоді ще Словечанського лісгоспу. Сталася ця подія дійсно в травні місяці 1968 року. Тоді Адам Карпович Дубницький був ще чоловіком, що кажуть у розквіті сил, тож і борть затягти та повісити на сосну, або ж на дубок, було неважко та з радістю.
Розповідає головний лісничий Поліського заповідника Павло Лінкевич.
Робили вулики довбанки в селах на Поліссі майже в кожному подвір’ї, а ремеслу цьому ой як багато років. В дев’яностих роках по річці Уборть бригада, яка витягувала із річки дуби (морені) для меблів, витягла дуба, який пролежав у воді не одне століття із видовбаним вуликом. Тобто наші предки довбали вулики в ростучих деревах на висоті 8-10 метрів, про що засвідчила знахідка. Саме цей дуб був без пустот всередині і на висоті 9 метрів в стовбурі видовбаний вулик, який закривався довжом.
Довж - це вирізана колодка, яка закривала вулик та на верх ще кріпилась снєть, кришка у вигляді дощечки. З часом, коли з’явились поперечні пили, тоді наші прапрадіди почали довбати вулики вже на землі із заготовок. Вони зрізали якомога товще дерево та розпилювали його на чурбаки довжиною 1,4 метра.
Після виготовлення борті її везли в ліс та вішали на розгалужену сосну або дубок в залежності від місцевості. Бортники старались розвішувати вулики не ближче 500 метрів один від одного. Виготовлялись раніше та і зараз виготовляються борті із сосни, дуба, липи. Їз практики видно, що соснові, липові борті тепліші для зимівлі, а дубові - більш холодні.
Хочеться продовжити розповідь про бортників, адже таких як Дубницький Адам Карпович в селах на Поліссі дуже багато. На привеликий жаль нашого діда Адама вже немає серед нас, але висять його борті в лісі від села Селезівка в різні сторони більше тридцяти штук. А скільки цих колодок він перетягав за своє життя, тому що треба було помогти і брату і сусіду і куму, тож працювали як бджоли. Все повчав дід Адам, коли вішали вулики, дивись щоб око (льоток) був на південь, щоб сонечко світило, крити треба гарно, то буде стояти та служити не одному поколінню. Так воно і є - висить борть діда Адама п’ятдесят років тільки вже не в Словечанському лісгоспі, а в Поліському природному заповіднику, тому що саме в 1968 році відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР був створений заповідник.
