В Поліському природному заповіднику, що на півночі Житомирщини, існує унікальна форма бджільництва – бортництво. Це дуже давня галузь господарства, яка збереглася у первісному вигляді з часів Київської Русі. Від слова "борть" походить назва однієї із річок в заповіднику: "Уборть". Навіть зараз використовується старовинний бортницький інструмент: лєзіва, пішні, курелики-димокури, липові короби.

Відтак вже цього року в заповіднику реалізовуватиметься міжнародний проект з підтримки та поширення в нові регіони Полісся бортництва. Дирекція заповідника уже має попередню домовленість про це з представниками академії наук Білорусі.

Століттями дикі медоносні бджоли поселялися в дуплистих деревах поліських лісів. Для приваблення бджіл у зручні для людей місця і збільшення кількості сімей поліщуки робили борті (штучні дупла у живих деревах). Ще зовсім недавно, в 50-х роках XX ст. на півночі Олевського району зустрічалися справжні видовбані в соснах борті. Поодинокі дуби з дуплами-бортями збереглися у заплаві р. Уборть, але бджоли вже в них не живуть.

Тому місцеве населення використовує колодні вулики, які укріплюються на деревах. Ці колоди також називають бортями. Роблять їх зі старих дерев діаметром не менше 50 см. З одного стовбура виготовляють 3-5 бортей. Найбільш придатні старі сосни, які всередині часто стають трухлявими і мають пористу деревину. Борті, зроблені з таких сосен, добре тримають тепло, тому в них бджолині сім'ї краще перезимовують. У товстому сухому вулику бджоли легко витримують великі морози, а літом не перегріваються. Раніше вік бортей досягав 90-100 років, інколи більше, тобто борті слугували багатьом поколінням людей.

Дерево з бортьовим вуликом мало спеціальну назву – "стойло". Великого розміру дерево, яке «подобалося» бджолам, високо цінувалось. Місце для встановлення борті ретельно вибиралось в лісі. Для того, щоб підняти її на дерево та міцно закріпити були потрібні зусилля кількох людей, оскільки маса борті досягала 100-150 кг. Зазвичай борті ставили на міцні гілки та на задовбані в дерево дерев'яні спиці. Крім того, їх додатково прикріплювали залізними скобами. Для захисту від дощу борті накривали колотими дошками або берестою. Тепер для цього використовують звичайний шифер.

Зараз в с. Селезівка, де розташована центральна садиба заповідника, та в селах Сирниця і Кованка, бортництвом займаються багато жителів. У середньому бортник має близько 20-30 придатних для утримання бджіл колод, з яких 5-15 зайняті бджолиними сім'ями.

Борті з часом стають непридатними для життя бджіл. В них поселяються або влаштовуться на відпочинок інщі види тварин. З ссавців це вовчки, куниця, вивірка, лісові миші, летючі миші. В середині колод гніздяться птахи – дуплогніздники, наприклад одуди, сіра сова. Дощаті помости на дахах бортей можуть розглядатися як справжні гніздові платформи. Тут часто споруджують гнізда чорні лелеки. Безпосередньо на прогнилий дерев'яний дах бортей зрідка відкладає яйця бородата сова. Вона власних гнізд не будує і зазвичай поселяється у гніздах інших великих птахів.

У Поліському заповіднику проводиться моніторинг кількості сімей бортьових бджіл. Багато з працівників заповідника є завзятими бортниками. Тому, сподіваємося, у найближчі роки бортьовому бджільництву зникнення не загрожує. Бортництво повинно розглядатися як цінний культурний спадок, за збереження якого ми всі несемо відповідальність.