Дуже часто в руках окремої людини, що вживає наркотики, знаходиться не тільки власна доля, але і життя десятків інших таких же людей. Кожен з них – не просто хворий наркоманією, але і є злочинцем. Тільки в Житомирській області на обліку в органах внутрішніх справ перебуває 2259 осіб, так чи інакше причетних до наркозлочинності.

Персонаж нашого матеріалу – 37-річний житомирянин Павло (ім'я з етичних міркувань змінено – авт.) – наркоман з 17-річним стажем. Для людини, що вживає наркотики ін’єкційно, це дуже довгий термін. За словами Павла, наркомани стільки не живуть.

Відразу зазначу, що на спілкування з журналістами наркозалежні люди, тим більше затримані міліцією, йдуть не дуже часто. Павло ж погодився розмовляти без особливих сперечань, мабуть, тому що давно вже перестав боятися і без ворожки наперед знає своє найближче майбутнє.

Внаслідок тривалого прийому наркотиків Павло почав страждати від тромбофлебіту і трофічних виразок, гепатиту С та інших не менш тяжких хвороб. За його словами, справа вже давно не в кайфі від "ширки", а в елементарному позбавлення від болю, що мучить його вже протягом багатьох років цілодобово.

Днями оперативники відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків провели у нього оперативну закупівлю ацетильованого опію. А рік тому він фігурував у кримінальній справі щодо незаконного зберігання наркотиків. Без зайвих коментарів нижче наводжу уривки з нашої розмови.

– Павло, коли вперше і чому ви на собі дізналися, що таке наркотик?

– Це було в армії. Я служив за часів розвалу Радянського Союзу. "Сухий закон" обмежував доступ до спиртного. Ну і хтось з армійських товаришів привіз нам в частину "ширку". Ось і пішло-поїхало... Хоча, повернувшись додому, я не коловся 4 роки. І нічого, начебто й не тягнуло. За цей час одружився, мав якийсь більш– менш прибутковий бізнес у вигляді торгової точки.

– А що ж тоді спонукало знову повернутися "на голку"?

– У 1994-му народилася донька. Святкували шумно, було багато спиртного. Але алкоголь не дав відчуття повного щастя. У нашої компанії був один азербайджанець, він і запропонував уколотися. Все, що відбувалося далі, вже не має значення.

– А що відбувалося?

– Втягнувся я в кайф остаточно, ось що. Дружина пішла через два роки, не витримала. Бізнес пропав, тому що практично весь прибуток ішов на "ширку".

– Невже ваші близькі не намагалися боротися з пристрастю до наркотиків?

– Дружині воно не треба було. Та й нічого б вона не змінила. А батьки... Ну, намагалися, звичайно, з початку. А потім змирилися. Ось зараз живу разом з ними. Я вам так скажу: когось від смерті врятувала в'язниця, а мене донині рятує мама. Вона не відвернулася і всіляко підтримує мене і сьогодні.

– Невже за все це час для вас не знайшлося вагомого приводу зав'язати з наркотиками?

– Коли це було по кайфу, – ні, не знайшлося. Питання був одне – а навіщо? Тепер питань більше немає. Наркотики для мене – це щоденна необхідність.

– Але ж сьогодні є різні організації, у тому числі і релігійні, які по суті допомагають таким людям, як ви, позбавитися від вживання наркотиків.

– Наркотики – це стрижень. Його не можна просто прибрати, можна щось змінити. І то, до певної пори. Починаючи вживати наркотики, всі думають, що зможуть зупинитися, коли захочеться. Але так не буває. Опіум хитрий. Він дочекається свого часу і знову прив'яже тебе, як собаку на ланцюг.

– А яка доза сьогодні вам потрібна?

– Кожен день я приймаю від 6 до 8 кубів "ширки". Це як мінімум. Навіть не віриться, що колись вистачало тільки 1 кубика (сміється – авт.).

– Але ж все це гроші. Де ви берете їх, щоб купити наркотик?

– Куб "ширки" коштує 80 гривень. Ось і порахуй, в день – по 500 гривень. Таких грошей на жодній роботі, зрозуміло, не заробиш. Але я ніколи не брав участь у так званих "хороводах". Я самостійно закуповую макову соломку, сам варю, сам колюсь. Є ще кілька людей, яким я збуваю "ширку" за зниженою ціною. Те, що маю з цього, йде на мої дози.

– А якщо була б можливість повернути час назад, ви б змінили своє життя?

– А хто б не змінив? Звичайно, я б відмовився від всієї цієї капості навідріз. Багато хто з моїх знайомих вже відсиділи. Ось зараз і я відправлюся в тюрму. Раніше мені щастило: то під амністію потрапляв, то апеляції подавав, щоб потягнути час. Ну, на цей раз, таки відправлюся на строк.

– Ну а що б Ви порадили сьогодні молодому поколінню?

– Ну що там радити? Якщо дитина дурна, то до неї ніхто не достукається. Хто розумніший, той буде знати, що краще спочатку відучитися, як годиться, і влаштуватися на роботу. А батькам потрібно постійно тримати під контролем захоплення та інтереси своїх дітей, контролювати їх і стежити за тим, щоб мізки у дитини були чимось зайняті, чимось потрібним і корисним.

До кінця нашої розмови Павло почав помітно нервувати. Можливо, його виводило з себе моє нерозуміння зрозумілих йому речей і поглядів. Може, йому знову потрібна була чергова доза. Тим не менш, розмова закінчилася. Загальна картина намальована – хворий, немічний чоловік, якому стали бичем наркотики.

Водночас працівники обласного ВБНОНу вказали мені на інший бік медалі. Як розповів заступник начальника відділу Андрій Безпрозванний, Павло – це лише елемент у великому ланцюжку наркокартелю. Багато про що він змовчав.

Наприклад, про те, де готується "ширка", яку надалі він збуває іншим. Або про те, що раніше він притягувався до кримінальної відповідальності не тільки за незаконне зберігання наркотиків, але й за утримання місць для їх вживання.

Кілька днів тому його взяли під час збуту 40 мілілітрів ацетильованого опію. За це йому загрожує від 3 до 8 років позбавлення волі. На цей раз реальних.

За офіційною статистикою, з початку року правоохоронцями відкрито дві сотні кримінальних проваджень за наркозлочинами, кожне четверте з них – це збут. І поки є люди, що свідомо несуть іншим біду у вигляді наркотиків, ця проблема не втратить своєї актуальності.