12 червня у Житомирі відбулися урочистості, присвячені 30-й річниці встановлення Державного прапора України на будівлі міської ради. 13 червня 1990 року о 23.00 годині над Житомиром замайорів синьо-жовтий український прапор. Тридцять років тому наше місто стало четвертим обласним центром України (після Тернополя, Івано-Франківська і Львова), першим містом у Наддніпрянській Україні, де, всупереч партійно-радянській номенклатурі, використання національної символіки було узаконено спеціальним рішенням міської ради, над будинком якої поряд із прапором тодішньої Української РСР було встановлено прапор майбутньої Незалежної України.

На відзначення важливої події прибули ті, завдяки кому відбулася знаменна подія: депутати міської ради 1990-1994 років, Віталій Мельничук, Житомирський міський голова (1990-1992 років), депутати наступних скликань, а також представники влади, духовенства та громадськості.

У своїх виступах учасники урочистостей зазначали, що підняття українського прапора 13 червня 1990 року над Житомирською міською радою стало не лише важливою подією в історії Житомира, а й у становленні української державності. А рішення депутатів міської ради І скликання «Про використання української національної символіки на території міста Житомира» – прикладом справжнього патріотизму, громадянської мужності та історичної далекоглядності. Адже підняття українського прапора над Житомирською міською радою відбувалося в умовах радянського режиму, ще до прийняття Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 року), за рік і три місяці до проголошення Акту про державну незалежність України (24 серпня 1991 року).

Довідково: за матеріалами статті «Національний прапор над Житомиром: історія і боротьба за нього» Житомирського міського голови (1990-1992 рр.), народного депутата України першого скликання Віталія Мельничука:

«Тисячолітній Житомир завжди був толерантним і водночас свободолюбивим містом. Ще у 1432 році Житомир у числі перших міст Великого князівства Литовського отримав дозвіл на самоврядування, що визначався Магдебурзьким правом (раніше інших древніх міст України, наприклад, Києва і Львова)».

«Самоврядування мало величезне історичне значення у формуванні духу міста і гідності його громадян. Воно заклало глибокі основи вільного житомирського духу, поваги городян до себе, як до особистості, поваги до національної гідності, толерантності та свободи, які потім упродовж десятиліть ні російський царизм, ні тоталітарний радянський режим так і не змогли знищити».

«Після всебічного обговорення та не зважаючи на провокаційні заяви частини комуністів про «криваве націоналістичне полотнище», Житомирська міськрада абсолютною більшістю голосів прийняла рішення «Про використання української національної символіки на території міста Житомира», яким дозволила громадським організаціям, установам, громадянам використання національної символіки (синьо-жовтий прапор, герб - Тризуб і гімн «Ще не вмерла України і слава, і воля»)».

«Історія розпорядилась так, що сталося це рівно через 70 років після того, як 12 квітня 1920 року українське військо покинуло місто, і Житомир на багато років опинився під радянським червоним прапором. І от дехто уже ввечері 13 червня, а більшість житомирян - вранці 14 червня 1990 року, побачили над міською ратушею синьо-жовтий український національний прапор. Більшість житомирян раділа і підтримувала рішення Ради, та були й такі, хто не тільки злісно шипів, але й писав анонімні листи з погрозами («Мы тебя и твоих детей, Бандера и Петлюра, еще достанем…»). Якась «группа патриотов» вирізаними із газети буквами написала листа із погрозою висадити в повітря будинок Ради…А потім майже кожну ніч, поки ми не організували власну охорону прапор зривали (як тепер з’ясувалось, робила це сама міліція). Та ми знову і знову встановлювали його».

«А український прапор над Житомирською міською ратушею, який ми встановили всупереч волі і гонінням ревнителів тоталітарної антинародної та антиукраїнської Системи, майорить і сьогодні! Вірю, що назавжди. Бо це не «націоналістичне синьо-жовте полотнище», як писали в своїх брудних газетних і таємних доносах провладні комуністи, а український національний прапор, під яким відстоювали свободу наші діди і прадіди, який довелось відстоювати і захищати й нинішньому поколінню українців».