Цією послугою вже скористались понад 10 підопічних міського центру комплексної реабілітації для дітей з інвалідністю. Також вже другий автомобіль отримав Житомирський міський територіальний центр соціального обслуговування, аби розширити можливості соціального таксі для перевезення дорослих з інвалідністю, повідомляє Суспільне.

Директор міського центру комплексної реабілітації для дітей з інвалідністю Віктор Козир розповів, що одночасно в соціальному авто можуть перевозити 8 осіб.

"Наші дітки мають першочергове право на отримання послуг соціального таксі від нашого центру і до дому, – каже Віктор Козир. – Для інших дітей, які на даний час не отримують послуги у центрі, але мають право на соціальне авто, затверджено 5 поїздок на місяць, аби дістатись до лікувальних закладів, та 2 додаткових – за цільовим призначенням для соціально-побутових потреб. Напередодні ми отримуємо заявку від мами і формуємо маршрут на наступний день".

За словами директорки міського департаменту соціальної політики Вікторії Краснопір, ще один соціальний автомобіль отримав міський територіальний центр соціального обслуговування. На ці два авто витратили понад 2 мільйони гривень з держбюджету.

"Донедавна територіальний центр у Житомирі мав лише один автомобіль, тепер в них додалася ще одна автівка, – каже Вікторія Краснопір. – І один автомобіль, якого ще не було, отримав центр комплексної реабілітації для дітей з інвалідністю. Якщо люди телефонують, вони можуть замовити цю послугу за 2 – 3 дні до поїздки. Перший пріоритет – це відвідування лікарняних закладів, закладів реабілітації, органів місцевого самоврядування. На другому місці – соціально-побутові потреби".

Житомирянка Майя Дуброва з сином, який має інвалідність, вперше скористалась послугами соціального автомобіля, аби доїхати до центру комплексної реабілітації для дітей з інвалідністю. Раніше жінка двічі на тиждень їздила громадським транспортом.

"Менше людей, менше уваги до дитини, – каже Майя Дуброва, – тому що наші люди реагують на крик, коли дитина стрибає. У мене ще й плюється надодачу. А люди часом дуже важко реагують на це. Можуть сказати щось вслід, або поглядом провести дивним. Коли таке відбувається, то дитина нервує. Так як не було цього транспорту, то ми вже й не відвідували центр. Я сказала керівництву закладу, щоб нас не відраховували. Ми хочемо відвідувати, нам це потрібно, але не в змозі ходити, викликати таксі також дорого. Коли людей мало в транспорті, то моя дитина почувається набагато краще і спокійніше. От він дивиться у вікно, і це вже є плюс для нас".

Оксана Гавриш також має дитину з інвалідністю.

"Ми на Богунії проживаємо і через ліс йдемо пішки на 147 маршрутку, – каже Оксана Гавриш. – Потім хвилин 30 їдемо в маршрутці. З двома діткам дуже важко їхати. В нас двоє хлопчиків, вони один одного зачіпають, б'ються. Тепер стане легше, але трохи незвично, бо перший раз їдемо всі одразу. Нова машина, нові сидіння, дитина їде з задоволенням".