Пенсіонер і нині підприємець з Житомирщини Петро Антонюк з десятків тисяч пляшок звів міні-кав‘ярню, а нині збирає склотару на інфраструктуру міні-готелю.

«Коли я їздив і бачив, скільки всюди валяється цих пляшок, я поставив собі за мету: «Почекай! А що можна з ними зробити?» Я почав фантазувати!», – каже підприємець, Петро Антонюк.

Пункт приймання склотари – прямо на місці. Селяни тут переважно безробітні та питущі, а тому бартер для них – вигідний. Повна пляшка за підводу, тобто, майже за 400 – порожніх. Можна й грошима – двадцятка. Заразом почистили усі навколишні села та рівчаки!

Призвичаїтися до матеріалу навіть умільцям було важко. Пляшки кладуть горлечко до горлечка, зверху – заливають бетоном. Якщо будувати надто швидко – конструкція сповзає.

«Клали 4 ряди, а потім зупинялися, займалися чимось іншим. На наступний день знову! Будували десь близько двох місяців», – розповідає будівельник, Віктор Сябрук.

Ця альтанка символізує шампанське, та більше схожа на помешкання бедуїнів. Тут тепло, навіть без опалення. А відвідувачі не п‘яніють, може, від здивування. На все пішло 75 тисяч пляшок. Скляна тут навіть стежка, а пластик іде на оздоблення та ще – на стічну трубу, що не іржавіє і переливається на сонці. Туристи в захваті, а от у селі ніхто не перейняв його досвіду, дивується Петро Свиридович. Та з жалем каже, люди надто люблять повні пляшки, а тому навіть робітників знайти важко.