«Водій тролейбусу відповідає за життя пасажирів і тому не має права на помилку», - вважає Сергій Невмержицький ...

Рівно о пів на третю на вулиці Черняховського сідаю в тролейбус, за кермом якого Сергій Невмержицький. Машина рухається чітко за розкладом, водій він досвідчений, ще до армії 17-річним хлопцем прийшов на роботу в трамвайно-тролейбусне управління Житомира і знайшов тут головну справу свого життя.
Тролейбус їде плавно, без ривків, хоча житомирські дороги навряд чи назвеш рівними, але завдяки майстерності водія машина немов летить на повітряних подушках.
Сергій оголошує чергову зупинку. У салоні звичайні, скромно одягнені люди, багато літніх пасажирів. В маршрутці треба платити, а в тролейбусі пенсіонер може проїхати безкоштовно. При нинішніх пенсіях пільга важлива, тому небагаті люди, а їх у Житомирі більшість, люблять тролейбус, це народний транспорт. А ось міська влада, судячи з усього, не дуже дбає про цей вид транспорту: машини зношені, водії в минулому році майже 6 місяців не отримували зарплатню.
- Моєму тролейбусу років 20, а розрахований він на 10 років експлуатації, - говорить Невмержицький.
Сергію доводилося працювати в Москві, і він знає, що там водії тролейбусів отримують рази в 4 більше, а машини змінюють кожні 7 років. Така ж ситуація і в Білорусі. А в Україні чиновники шкодують грошей на закупівлю тролейбусів. За ті майже 100 мільярдів, які витрачені на Євро, можна було б повністю оновити тролейбусний парк у всіх містах країни і навіть відкрити міжміські тролейбусні лінії.
- У всій Європі тролейбуси і трамваї стають пріоритетним видом транспорту, це машини майбутнього, - розповідає Сергій. - Вони не забруднюють навколишнє середовище, менше створюють аварійних ситуацій на дорогах, адже 1 тролейбус перевозить стільки пасажирів, скільки кілька маршруток. Але житомирська влада ставиться до міського електротранспорту, як зла мачуха до нерідних дітей. Ми, водії, не відчуваємо ніякої підтримки з боку "батьків" міста. В минулому році було порізано на металобрухт 27 тролейбусів, які після ремонту ще могли працювати.
Деякі депутати міськради самі є господарями маршруток і тому розглядають електротранспорт як конкурента, намагаються його знищити, - говорить Сергій. - Більше 90 відсотків депутатів міськради - багаті люди, а багатії в тролейбусах не їздять, у них свої іномарки. Тому таке ставлення до нас.
Сергій з обуренням розповідає, що в Житомирі порушується закон про міський електротранспорт. Згідно з ним, маршрутки не повинні рухатися по маршруту тролейбусів, щоб не забирати у них пасажирів, але на житомирських вулицях це стало нормою.
- При комуністах професія "водій тролейбуса" була в числі престижних, - з сумом згадує Невмержицький. - А зараз, коли по півроку не платять грошей, престиж нашої праці впав, і хоча всюди безробіття, в нашому трамвайно-тролейбусному управлінні не вистачає кондукторів і водіїв.
Тролейбус доїхав до кінцевої зупинки, у Сергія законних 3 хвилини відпочинку, а потім знову в дорогу. О 14:03 розпочалася зміна, а закінчиться вона в 22:02, кожен рейс триває 1 годину 10 хвилин. Треба зробити 7 рейсів, спізнюватися не можна, і весь цей час нерви будуть напружені, увагу сконцентровано, адже за спиною у Сергія - люди, він відповідає за їх життя.
- У нашій роботі не можна ні на секунду відвернутися, тому я категорично проти того, щоб водії продавали квитки під час руху, - говорить Невмержицький.
За зміну він проїжджає близько 150 кілометрів, перевозить кілька тисяч житомирян, і якщо врахувати майже 40 років роботи, вийде, що за своє життя перевіз приблизно 40 мільйонів пасажирів. Цю важку, відповідальну роботу Невмержицький любить, виконує її на совість. Якби так само чесно ставилися до справи важливі житомирські та київські чиновники, зовсім іншими були б зараз і Житомир, і Київ, та й вся Україна.