6 грудня, після п’яти років боротьби із онкологічною хворобою та перенесених нещодавно двох складних операцій, перестало битись серце нашого земляка. Автор і виконавець власних пісень, почесний громадянин Житомира, член Національної спілки письменників України, лауреат всеукраїнської премії імені І. Огієнко, автор поетичних та прозових книжок, професор ЖДУ ім.Івана Франка Володимир Шинкарук для багатьох став обличчям і душею української бардівської пісні. Для тих, хто знав його особисто, він був і залишиться уособленням життєлюбності та величезної творчої енергії.

Влітку 2014 року Володимир Шинкарук в день свого народження запросив житомирян на творчий вечір «Дідове літо». Разом з ювіляром на сцені в той вечір були його донька, Ірина Шинкарук та, вперше, його старший онук, якому дідусь ніби «передав естафету» своєї безмежної любові до сцени, глядача, до творчого погляду на життя.

Потяг до творчості він відчував з малих років, які проходили спочатку в селі Вчорайшому Ружинського району на Житомирщині, а після колькох переїздів родини - в селищі Червоному Андрушівського району. Навіть після закінчення десяти класів, він ще не мав чіткого уявлення про те, чому присвятити своє життя – спорту, літературі чи музиці. Згодом випускнику філологічного факультету Житомирського державного педагогічного інституту ім. І. Франка та Київського державного педагогічного інституту ім. М. Горького вдалося поєднати дві свої любові, до поезії та музики, в авторській пісні.

Володимир Шинкарук став членом Національної спілки письменників України. Друкувався в журналах «Київ», «Перець», «Дніпро», видав книги поезій та пісень: «Moderatо синіх сутінків», «На відстані ночі», «Перелітні дощі», «Перехрестя розлук», «Колискова для осені»…Здобув I премію Всеукраїнського літературного конкурсу «Коронація слова» в номінації «Пісенні тексти про кохання». У 2011 з друку вийшов перший великий прозовий твір Володимира Шинкарука, роман «Тренер», який є спогадом автора про юнацькі роки та селище Червоне.

У присвяченому Шинкаруку розділі книги «Мистецький олімп України», який називається «Мабуть, сьогодні в Україні немає універсальнішого артиста», наводиться цитата відомого українського психолога Олександра Музики: «…Він живе так, як ми хотіли б жити. У нас не виходить, бо ми — ліниві, бо ми — незібрані, бо ми — мрійники. А він — творець, тому повнокровно, повно і яскраво живе для нас!»

Володмир Шинкарук, насправді, завжди житиме для нас – адже як викладач він виховав не одне покоління письменників та науковців, ми читатимемо його книги, слухатимемо його щирі, позитивні пісні. А ще з нами поруч завжди буде його добра посмішка, бо без неї було б набагато меньше сонця у житті.