Дружина начальника управління МНС Коростеня наздогнала хлопчика, підняла його над головою і вдарила об землю. Потім ще раз, потім ще... Начальник тим часом катував інваліда — чорнобильця, батька дитини.

Події, що сталися посеред білого дня 9 червня 2012 року у місті Коростень, Наталя, дружина ліквідатора аварії на ЧАЕС Володимира Кіселевича, буде пам’ятати все своє життя. Біля 13-ї години, перебуваючи на балконі квартири, розташованої на 4 поверсі, вона виглядала свого чоловіка, який саме припарковував на подвір'ї легковий автомобіль.

Аж раптом з – за рогу будинку, злякано озираючись і тримаючи в руках велосипед, вибіг їх 9-річний син Вова. Затуляючи пошкоджене око, тремтячим від хвилювання голосом хлопчик намагався пояснити, що за ним женуться двоє людей, але договорити не встиг. Першою у двір вскочила якась жінка і кинулась до дитини. Володимир Кіселевич, батько хлопця, інвалід 1 групи і ліквідатор – чорнобилець, намагаючись захистити сина, затуляв його собою.

— Жіночка, давайте познайомимось і все з’ясуємо!, – пропонував Кіселевич

— Я сюди не знайомитись прийшла, я прийшла його вбивати!, — не приховуючи своїх намірів, панянка з перекошеним від люті обличчям, прориваючись до хлопця, вдарила Володимира по шиї

— Жіночка, що ж ви робите?, — крикнула з балкону Наталя

А з — за рогу вже підбіг здоровенний мурмило зростом під два метри, який без зайвих слів повалив інваліда на землю, загорнувши йому піджака на голову.

Пані, отримавши вільний доступ до заціпенілого від жаху хлопчика, вхопила його за руку і ногу, піднесла над своєю головою і щосили вдарила ним об землю. Дитина втратила свідомість, але це не завадило дітовбивці повторити звірство – вона знову підняла тіло хлопця і знову кинула непритомного на землю. Потім ще раз…

Дитина не мала б ніяких шансів вижити, якби не втрутились випадкові перехожі, котрі відтягнули двометрового бугая від інваліда – чорнобильця, а так звану жінку від непритомного хлопчика.

В цю мить, втрачаючи свідомість від побаченого, впевнена, що її дитину вбили, до місця розправи, ледь переставляючи ноги(серцевий напад), підходила мама Вови. Нападники в ту хвилину вже швидко крокували геть.

- Жінко, за що ви з чоловіком вбили мого сина?, — запитала Наталя в пані, яка нічого не відповіла і навіть не озирнулася.

Зате чоловік дітовбивці охоче відгукнувся:

— Закрий рота, суко! Зараз приїдуть менти і вас всіх заберуть в «ментовку»!

На щастя, хлопчик Вова дивом залишився живим, але наслідки катування будуть ще довго впливати на стан його здоров’я. Гематоми, струс мозку, часткова втрата зору, найсильніший психологічний шок. Одне око взагалі було зрушене з місця, що призвело до косоокості — лікарі пізніше добряче попотіли.

З якого ж звіринцю або з якої «зони» втекли ці кати і за що вони так зненавиділи маленького хлопчика, що ледве не позбавили його життя? З’ясувалось, що дивакувате подружжя з «зони» не втікало. Двометровий красень – то начальник територіального відділення МНС України у місті Коростень підполковник Сергій Рудзик, а пані із схильністю до насильства – його дружина. «Зоною» це подружжя вважає дитячий майданчик біля елітного будинку неподалік, де мають гарну квартиру. Дітей «нижчої раси» з навколишніх будинків, які заходять до «зони», щоб погратись у пісочку, подружжя криє нецензурною лайкою та кидається в них каменюками.

Потім дітки розпитують своїх батьків і вчаться розуміти почуті вислови: «сволота, ублюдки, рижі морди, в землю закопаю, жопу порву» тощо.

Якось, ще за місяць до вчинення замаху на вбивство дитини, велике цабе з МНС навідалось до квартири інваліда – чорнобильця і зловісно попередило:

— Якщо я ще хоч раз побачу твого рижого ублюдка там (на дитячому майданчику- авт.), то я його приб’ю і там же закопаю!

Слід зауважити, що своїх рідних дітей зіркове ем-ен-ес-не подружжя виховує в якості чудових наглядачів «зони».

9 липня Вова з товаришем зайшли до «зони» погратися. Вова гойдався, висячи на турніку, а донька Рудзиків штрикала в нього загостреною палицею, намагаючись влучити хлопцю в око. І таки влучила. Вова надламав гострий кінчик палиці і повернув зброю «наглядачці». Та заплакала, а її брат, немов вправний вартовий, рішуче виштовхував чужих дітей з рідної «зони».

— Ах ти рижа морда, скотино! Я тебе в землю закопаю!, — вже верещала панянка, дружина підполковника МНС.

Діти кинулись навтьоки, а переслідувачі дихали їм у потилиці. Що було далі, ви знаєте...

Ввечері того ж дня Сергій Рудзик навідався до квартири батька недобитого хлопчика і вмовляв того «вирішити питання» без розголосу. Обіцяв гроші, житло, автомобіль... А прибіг тому, що справа набула чималого розголосу – Володимир Кіселевич через інтернет повідомив про ганебний випадок черговим МНС, МВС, ГПУ тощо.

Коли відкупитися не вдалося, Рудзик оперативно залучив до справи впливових друзів. Міліція з прокуратурою замість розслідування зайнялись відвертим фальшуванням матеріалів справи і хоча з 9 червня минуло вже більше місяця, ніякої офіційної постанови нема (цей факт доведено, дивіться відеозапис – авт.). Друзі з правоохоронних органів порадили Рудзику понаписувати заяви про те, що його з дружиною нібито побив інвалід, а бігали вони по чужих подвір’ях виключно з метою пропаганди фізкультури. Дружині своїй Рудзик організував 5 – денний показовий стаціонар у лікарні (кожного дня службове авто МНС возило її звідти додому і назад).

Місцевим ЗМІ затикнули рота. Навіть з сайтів інтернет – мережі всі парадні фотознімки підполковника МНС дивним чином зникли. Після чого буйне подружжя подалось у вирій на відпочинок.

Щоб проконсультуватись щодо моральної складової ганебного вчинку підполковника Рудзика, Володимир Кіселевич навідався до його шефа, начальника територіального управління МНС України в Житомирській області Нікітчука Ігора Валерійовича. Той заявив, що ніякої моралі у цій справі взагалі нема. З ним охоче погоджувався оперативно завітавший до кабінету шустрий опер «Вован» з Управління СБУ у Житомирській області. Цей тандем обіцяв всіляко сприяти об’єктивному розгляду справи.

І нерозлучні друзі посприяли – ЗМІ мовчать, кримінальної справи нема...

Знаючи багато чого про плідну працю і методи роботи таких творчих колективів (варто згадати хоча б загадкову смерть начальника обласного управління МНС Герговського), я про всяк випадок зателефонував «Вовану»: