Однак, перші документальні відомості про храм датовані ще 1772 роком, де вказано, що коштом чуднівчан була збудована дерев'яна церква з трьома куполами. Вона проіснувала понад століття. Коли ж її приміщення стало повністю непридатним для богослужінь, у 1896 році спорудили новий кам’яний храм, який височіє над річкою Тетерів до теперішніх днів. Хоча є відомості, що храм існував ще за часів козацької доби. І доказом цього є надпис, виявлений на одному із дзвонів, який нині перебуває у православному монастирі в Ярославській області, що в Росії, каже заступник Чуднівського міського голови, краєзнавець Юрій Гайдаш: "Цей монастир наразі є музеєм і там знаходиться дзвін, на якому написано, що він відлитий «за дозволу його милості пана Богдана Хмельницького, гетьмана війська Запорізького за старанням братства храму Різдва Пресвятої Богородиці нового міста Чуднова 1649 року». Із цього надпису зрозуміло, що дзвін у Горицькому монастирі належить Україні і, зокрема, Чуднівській церкві. Тому було б добре, щоб він повернувся саме до Чуднова".

На підставі Закону України "Про охорону культурної спадщини" і Міжнародної Угоди про повернення культурних та історичних цінностей державам їхнього походження, сесія Чуднівської міської ради ще кілька років тому порушила клопотання щодо повернення церковного дзвону із Росії до України і саме чуднівській територіальній громаді. Аналогічне прохання також надсилала і церковна громада Чуднівського храму Різдва Пресвятої Богородиці, однак до цього часу історична реліквія так і не була повернута, наголошує Юрій Гайдаш: "Ми отримали відповідь, що не має офіційних документів про те, що цей дзвін вилито саме в Чуднові, хоча про це чітко написано на самому дзвоні. У нас залишились лише його фотографії. Можливо, коли закінчиться війна і в Росії зміняться правителі, то заради історичної справедливості цей дзвін повернеться у Чуднів".

Чуднівчани вірять, що прийде час і на дзвіниці їхньої старовинної церкви нарешті залунає середньовічний дзвін, який є духовною святинею усього району.