З 20 червня начальником управління освіти і науки ОДА призначено Ларису Шевчук. Після представлення ми поговорили з новопризначеним керівником про реформи, необхідні зміни в освіті, кадрові рішення в управлінні, пріоритети в роботі та її характер, як керівника.

– Що Ви вже встигли зробити з часу призначення на цю посаду?

– У перший день я побувала у Запорізькій області, яка, як і ми, приєдналася до проекту Марини Порошенко із впровадження інклюзивної освіти. Подивилися, які медіатеки вони відбудували, як вони розбудовують освітнє середовище, щоб воно було зручним для всіх. Побачили на власні очі реалізацію, результат.

Це буде один із пріоритетних напрямків в області, оскільки ми підключилися до цього проекту.

– Скільки медіатек цьогоріч буде створено у нашій області?

– Зараз у нас є графік на створення 25 медіатек. Але, скоріше за все, завершити їх вдасться до кінця навчального року, оскільки всі 25 відразу зробити важко. Кошторис однієї медіатеки складає близько 400 тисяч гривень, але це з ремонтом, з обладнанням, комп’ютерами, коли приміщення перетворюється на відкрите середовище. Там все передбачено для дітей – маленькі стелажі, щоб діти могли дотягнутися, м’які крісла, килимки, комп’ютери, коли можна щось знайти в Інтернеті і відразу собі роздрукувати на принтері. Цей простір можна використовувати вчителям для уроків, проводити заняття, може тут працювати з конкретною дитиною корекційний педагог. Я неодноразово була в Америці і бачила, як діти лежать на килимках і читають. Це зручно. Може, тоді у нас діти і читати більше почнуть, а не сидіти у своїх ґаджетах.

– А щось ще планується у цьому напрямку, крім медіатек?

– Так, нас чекає ще одна важлива робота. У рамках проекту будемо створювати в області інклюзивні ресурсні центри – те, чого немає ще ніде в Україні, положення про них має тільки ось вступити в дію. Вони будуть працювати замість структури психолого-медико-педагогічних консультацій (ПМПК), яка була призначена для наповнення інтернатів. Спеціалісти ПМПК бачили дітей тільки тоді, коли приїжджали і обстежували їх. Тепер буде по-іншому. Ці ресурсні центри будуть на місцях, у районах і ОТГ, фахівці будуть знати усіх своїх дітей з фізичними та освітніми проблемами і надавати їм корекційну допомогу з 2 років. Процес створення розпочнеться приблизно з вересня цього року, а зараз ми вже плануємо, як це має бути.

– Які зміни ще необхідні нашій освіті сьогодні?

– Освіта має розвиватися і йти в ногу з часом. Вчитель повинен бути хоча б на голову вище учня в опануванні сучасної техніки, використанні ґаджетів та мобільних додатків у навчальному процесі. У тій же Запорізькій області ми побували у сільській школі. Там у педагогів віртуальна вчительська, всі вони використовують Google Apps, учні мають електронні адреси і вчитель може натисканням однієї кнопки розіслати усім повідомлення. Це зручно, сучасно і без цього уже нікуди. На усій території школи працює Wi-Fi. Це теж необхідний напрямок, який повинен бути у моїй діяльності. Допомогти знайти людей, які навчать, впровадять, проведуть, проконсультують. У цьому нічого складного немає. Поставити кілька точок доступу і навчитися використовувати той же телефон, який є у кожного учня в кармані, у навчальному процесі, а не для іграшок.

– Крім інклюзії та модернізації вчителів, які нагальні реформи зараз мають впроваджуватися?

– З найновіших і нагальних змін – це створення нового освітнього простору. Є кошти, які дає ДФРР. За них, наприклад, зараз будується школа №3 у Житомирі. Там відразу потрібно буде робити все у напрямку створення нового освітнього простору. Також зараз вже планується перебудова та обладнання Гришковецької гімназії Бердичівського району, продумуємо, що там має бути, щоб вона була сучасна. Наприклад, замість непотрібного величезного гардеробу будуть індивідуальні шафки вздовж коридору, а на території гардеробу буде зона для дітей, де вони можуть користуватися інтернетом, читати, а для менших створимо ігрову кімнату, простір, який відкритий, без дверей, бо як тільки з’являються двері, то кімнати часто замикаються. Це має бути вільне, відкрите середовище, де вчитель може навіть провести заняття. Уроки не завжди повинні бути за партами, це минуле століття. Колись так було зручно. Всі однакові, всі на фабриці чи заводі і тільки виконують вказівки. Треба розвивати критичне мислення, вміння працювати в команді, навички для життя. Навіщо знання, які не пригодяться в житті? Хтось робить якісно те, що непотрібно?

Другою реформою є міністерський експеримент, у якому будуть брати участь 4 наші школи. Він полягає у тому, що першокласники будуть навчатися зовсім по-іншому. Будуть певні стандарти, яких вчитель має досягти у кінці року, а ось яким чином він досягатиме мети – він планує самостійно, дивлячись на дітей, складаючи освітні траєкторії на кожну дитину. Є школи, які хочуть також долучитися, тому ми думаємо, що буде ще і обласний такий експеримент, щоб будь-хто з бажаючих міг взяти участь. Має змінюватися система. Зараз вчитель прийшов, постояв перед дітьми, щось розказав, побув артистом, чи почули його, чи взяли для себе щось учні – невідомо.

– А яке ваше бачення професійно-технічної освіти?

– Хороше питання! (сміється) Знаєте, я одного разу була у такому центрі, який чимось схожий на колишні навчально-виробничі комплекси. Там є можливість навчатись усім професіям – няні, вихователя, програміста, поліцейського, столяра, будівельника, слюсаря, флориста, модельєра, художника, режисера, звукооператора та ін. Це середовище, де цьому всьому можна навчитися. Кожна дитина у 8 класі думає, яку професію вона хотіла б обрати. І вирішує – чи це буде курс тільки для ознайомлення, чи навчатиметься посилено і отримає диплом фахівця. Отака система є цікавою. Коли дитина після 9 або 11 класу випускається зі школи , то вона часто не знає, куди їй іти. Куди батьки відправлять, там і навчається. Робота має бути у задоволення. А професійно-технічні заклади необхідно реформувати. Їх треба об’єднувати, це повинні бути потужні центри, з необхідним сучасним обладнанням, де діти зможуть уже в процесі навчання заробляти гроші і для себе, і для закладу.

Я сама реформи не зроблю, це однозначно. Потрібна підтримка. Крім того, освіта – це великий консерватизм, тому тут не можна одним махом, потрібно зміни вводити поступово.

– Якісь висновки для себе вже зробили стосовно роботи управління?

– Дивлячись на управління, бачиш, що людей мало, обов’язків багато, і, в основному, всі тонуть у паперовій роботі. Якби був електронний документообіг, то не потрібно було б даремно гаяти стільки часу. В мене позиція така: дуже багато структур, які взагалі не потрібні. Вони лише передають папірці з верху до низу і з низу до верху. Таких структур в освіті катастрофічно багато. І це потрібно якось змінювати.

– Як ви позиціонуєте себе, як керівник? Ви дуже сувора?

– Я – веселий керівник (посміхається). Я дуже хочу, щоб людина, виходячи з кабінету, розуміла, яку я задачу їй поставила і що я хочу бачити в результаті. Для мене дуже важливо, якщо людина може перепитати, чи правильно вона мене зрозуміла. А бути таким керівником – спробуємо. Побачимо з часом, що з цього вийде.

– Чи плануєте якісь кадрові зміни в управлінні, структурі? Можливо, хочете вже когось звільнити чи взяти на роботу?

– Я ось тільки попросила працівників, щоб вони підготували для мене свої резюме. Щоб я ознайомилася, хто вони, яку роботу виконують, чим займаються. Тому що посадові обов’язки – це одне, а те, що людина робить кожного дня – це друге. А що людина вміє – взагалі третє. Можливо, ми не знаємо багато чого. Які навчання чи тренінги працівник пройшов, що він вміє, чим хоче займатися, що у нього виходить найкраще – ось це цікаво.

– А якщо людина Вас не влаштує, Ви плануєте її відразу звільняти, чи дасте шанс?

– Чесно кажучи, не знаю (сміється). По-перше, у кожної людини є свій потенціал. Треба дивитися, що ця людина може. Якщо вже порозуміння не буде і я комусь не підійду – тримати нікого не буду. Так, важко перенавчатися, освоювати новітні технології, з молоддю легше, але інколи є і такі пенсіонери, які дадуть фори молодим. Якщо ж людина не навчається і нічого не змінює у собі, то це вже регрес.