У липні цього року на Житомирщині затвердили Регіональний план заходів з деінституціалізації, серед яких – надання паліативної допомоги дітям та формування команди фахівців для цього.

Про це йшлося, 28 листопада, у Житомирі під час круглого столу «Паліативна допомога дітям. Забезпечення прав дітей, які потребують паліативної допомоги» за участю радника Міністра охорони здоров’я України з питань паліативної допомоги Олександи Брацюнь.

Радник Міністра розповіла, що як тільки в Україні з ’явилось поняття «паліативна допомога», вона стосувалась лише дорослих.

«Згодом ми побачили велику проблему у невизнанні лікарями-педіатрами того, що маленьких дітей може турбувати нестерпний біль. Наприклад, діти народжуються і упродовж перших днів потерпають від нестерпного болю. І ми зіштовхнулись із тим, що цей біль є невизнаним. Пройшло чимало часу і років, коли ми почали говорити про надання паліативної допомоги дітям. Зараз хочу з вами познайомитись, аби дізнатись чи є на Житомирщині діяльність, яка пов’язана із соціальною допомогою дітям, які потребують відповідних медичних послуг» – зазначила Олександра Брацюнь.

Керівник групи експертів та координатор управління охорони здоров’я ОДА за напрямком педіатрії, заступник головного лікаря обласної дитячої лікарні Оксана Лук’яненко зауважила, що ця тема є надзвичайно важливою та актуальною.

«Сьогодні діти, які потребують паліативної допомоги, перебувають довгий час і в обласній дитячій лікарні. Адже немає можливості таку дитину виписати під супровід за місцем проживання. Але ще минулого року Житомирська область ввійшла у пілотний проект із деінституціалізації. І для нас це великий прорив, зокрема в частині паліативної допомоги. Тому що наразі затверджений на рівні області Регіональний план до 2026 року. Управління охорони здоров’я разом із колегами із соцзахисту, освіти розробляємо перелік послуг, формуємо їх. На 2019 рік у нас заплановано система раннього втручання і ми наразі вивчаємо досвід, а згодом будемо формувати команду щодо надання паліативної допомоги дітям. Наразі частину цієї допомоги надають у житомирському Будинку дитини», – розповіла Оксана Лук’яненко.

До обговорення цієї теми також долучились лікарі-педіатри, лікарі загальної практики і сімейної медицини, лікарі онкологи з медичних закладів, соціальні працівники територіальних центрів соціальної допомоги населенню, спеціалісти міських, районних Служб у справах дітей та Центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, представники громадських та волонтерських організацій, які займаються допомогою пацієнтам паліативного профілю.

Учасники круглого столу також обговорили теми відмінностей паліативної допомоги дітям до 18 років та дорослим, важливість соціальних служб у наданні паліативної допомоги дітям та їх сім’ям, проблеми взаємодії між соціальними та медичними службами.

Довідково. Паліативна допомога – це підхід, який дозволяє поліпшити якість життя пацієнтів та їхніх сімей, які зіткнулися з проблемами смертельного захворювання, шляхом запобігання і полегшення страждань завдяки ранньому виявленню, ретельній оцінці й лікування болю та інших фізичних симптомів, а також наданню психосоціальної і духовної підтримки.

Паліативна допомога:

- полегшує біль та інші симптоми, що викликають занепокоєння;
- стверджує життя і ставиться до вмирання як до природного процесу;
- не прагне ні прискорити, ні віддалити настання смерті;
- включає психологічні та духовні аспекти допомоги пацієнтам;
- пропонує пацієнтам систему підтримки, що дасть їм змогу жити якомога активніше до самої смерті;
- пропонує систему підтримки близьким пацієнта під час його хвороби, а також у період тяжкої втрати;
- використовує мультидисциплінарний командний підхід для забезпечення потреб пацієнтів та їхніх родичів, у тому числі в період тяжкої втрати, якщо виникає в цьому необхідність;
- підвищує якість життя і може в результаті позитивно вплинути на перебіг хвороби;
- застосовна на ранніх стадіях захворювання в поєднанні з іншими методами лікування, спрямованими на продовження життя, наприклад з хіміотерапією, радіаційної терапією, ВААРТ.
- включає проведення досліджень з метою кращого розуміння та лікування клінічних симптомів і ускладнень, що викликають занепокоєння.